коментувати не обов'язково.

86

музика : MetaMoreFozzey feat Каша Сальцова – CD   настрій : піднесений

Трамвай та книжка


    Спочатку до цього посту хотілось зробити якийсь вступ-прелюдію про зустрічі. Та не пішло, тому переходжу одразу до дійства.

    Хіба лиш зазначу, що я полюбив читати в трамваї. Ті якісь ледве з п'ятнадцять хвилин дороги, а зазвичай - ще менше,  чомусь стало цікавіше проводити за читанням книжки, ніж з музикою у вухах.

   То так приємно, коли в твою книжку хтось зазирає під час поїздки в громадському транспорті. То, немов би, такий один маленький прояв довіри, визнання того, що ти читаєш гідну літературу. І так ж цікаво спостерігати за реакцією того, хто підглядає. От і сьогодні в трамваї №6 якась дівчинка дуже мило та з цікавинкою посміхалася в мою книжку. І купу купезну емоцій вона виплеснула.
   
   Починається то зазвичай, як на мене, як звичайна цікавість, мовляв, а що ж то таке за чтиво. Або від нудьги, треба ж за щось очима зачепитися. І ця дівчина починає тихенько вчитуватися в книгу. Спочатку ловлячи окремі фрази на сторінці, потім починаючи вчитуватися, вчитуватися, поринаючи у вирій подій.
   
   І тут проявляється друга емоція. Читаю я, зазвичай, дуже швидко.  І ось, перегортаючи сторінку, помічаю, що ця дівчина вкотре дивно хмуриться, мовляв: "Ну що ж ти так перегортаєш завчасно, я ще читаю!", та звісно, хто ж скромний буде просити затриматися читача. Довелося читати повільніше.
   
   А ще, я, читаючи, дуже люблю залишати різні позначки на сторінці. Малювати усілякі штуки, що відносяться до конкретного тексту, підкреслювати цитати, відповідати на запитання, задані автором, заперечувати його думки, і т.д.
   Так ось, і це теж так додає особливості до даної ситуації. Третьої емоції, якщо бажаєте. Вперше, як я дістав олівця, дівчина здивовано напружилася. Зі здивуванням поглянувши на мене, типу, а що то за дійство буде далі. А далі, щоразу, як я прицілювався олівцем, щоб виокремити цікаву мені фразу, вона немов готувалася до того, щоб якнайшвидше ту фразу вичепити. І так хмурила брови, намагаючись здогадатися, чим ж ця кожна окрема фраза мене привабила, що означає дивна закарлючка в кутику сторінки та що за "Не погоджуюся!" втулене мною між абзацами.

І останнє, та посмішка, якою мене провели.
Та прощальний несподіваний помах руки з вікна трамваю.
І ми ж ніколи більше не зустрінемося. І в цьому теж є щось.

Та все ж, чимось, сьогоднішній вранішній проїзд від Палацу Хоткевича до костелу Єлизавети мені запам'ятається особливо.


відкрити  баланс 51 




linkz

Мой RSS-
RSS: книжка


ОБОЗ.ua