Живе собі одна людина. Дмитром його звати. Працює Дмитро системним адміністратором в одній непоганій фірмі, у вільний від роботи час займається допомогою по комп’ютерах (чи як то там правильно назвати?). Мав Дмитро хороший телефон. Зароблений власною працею. Дорогий, тисячі за три гривень.
Йшов одного дня Дмитро ввечері додому й говорив по телефоні. Помітив двох хлопців які звернули з бокової вулички й тепер йшли за ним щось там жваво обговорювали. Не відволікаючись від бесіди та продовжуючи йти Дмитро раптом відчув сильний удар по ногам та як хтось видирає телефон з рук. Впавши, він почув тупіт ніг та побачив дві постаті які швидко втікали.
Як кожен свідомий громадянин, Дмитро одразу пішов до відділка міліції заявити про даний випадок. Там з нього добряче посміялися та сказали йти геть, поки на нього самого міліція не написала заяву, що він, мовляв, порушував громадський спокій. Методом залякування міліціонерів обіцянками звернутись в інстанції повище він таки домігся того, що йому видали папір та ручку та засвідчили його покази. Навіть, для годиться, пообіцяли зайнятися пошуками двох негідників та самого телефону, після натяку на те, що отримають якусь винагороду від Дмитра. Дмитро, більш-менш заспокоєний, пішов додому.
За тиждень Дмитро прийшов до міліції, щоб дізнатись, як там просуваються пошуки телефону. На що його грубо послали, та тицьнули повістку до суду, мовляв за якесь-там хуліганство. Зробивши очі в п’ять копійок Дмитро домігся того, що йому дали копію протоколу, нібито ним підписаного, де й засвідчувалось, що він, такий то, Дмитро Батькович, такого то числа, у стані алкогольного сп’яніння порушував спокій коло міськвиконкому, співав дуже голосно пісень. Та його підпис, криво підроблений кимось з працівників. За його заяву про напад та крадіжку телефону звісно ніхто нічого не чув.
Отака в нас міліція, панове. Отакий в нас захист громадян.
А телефон? А телефон Дмитро знайшов сам. За допомогою IMEI-коду. Злодіями виявились двоє людей, яким він колись надавав комп’ютерні послуги, які відповідно й знали де він працює, і який телефон має.
p.s. історія цілком реальна. змінене мною лиш ім'я.
а знову. ліг о другій заснув о шостій.
але то підтвердило мої думки.
спати нераціонально.
хіба б я бачив, що ліхтарі в моєму місті вимикаються о четвертій?
хіба б я побачив дивного виду алкоголіків, що бігали серед ночі до сусідки?
хіба б я побачив схід сонця?
хіба б я міг так безтурботно роздумувати про життя 4 години поспіль?
хіба б я бачив, що кішка спить на зрубаному дереві?
..якби я спав.
і так добре не спати. так приємно. відчуваєш, що весь світ - твій.
ще серед ночі розстелив собі на підлозі ковдру. і то таакий кайф. лежати на твердій підлозі, спертися на стіну, ух.
і літають навколо тебе, літають. не комарі - думки. і такі добрі думки, якісні.
відчувається такий наплив енергії. бажання діяти.
добре не спати. сон - хвороба. і ліки від неї будуть найгеніальнішим винаходом людства.
Не всі зомбовані. Не всі мають свою думку. Не всі її виражають.
Доволі цікавий погляд російського емігранта, поета Нестеренка Юрія виражений віршами.
День перемоги
Пусть меня извинят за москальскую мову,
Если в данном контексте она некрасива,
Но - мое восхищение городу Львову,
А точнее, конечно - свободному Львиву!
Украина! Где ныне надежды Майдана?
Над тобою глумится донецкая банда!
Эти гниды - детеныши вшей Магадана -
Вновь велят тебе чествовать флаг оккупанта.
Флаг расстрелов и пыток, флаг Голодомора,
Лагерей, депортаций, кровавого бреда,
Палачей и рабов, нищеты и позора,
Флаг бездарной войны и постыдной победы!
Чтоб у тех депутатов отсохли культяпки,
Чтоб родные плевались, заслышав их имя!
В Украине вывешивать красные тряпки -
Это хуже, чем свастики в Йерусалиме!
И ведь главное - все по закону, хоть режьте!
А в ответ - ни импичмента нет, ни волнений...
"Ще не вмерла..." в эфире звучит, как и прежде,
Но увы - вызывает все больше сомнений.
И в России, зашедшейся в рабском угаре,
Все довольнее лыбились хамские хари,
И ползли на парад недобитые твари -
Не солдаты (тех нет уже), а вертухаи.
Но львивяне не предали память народа
И пошли, наплевав на ментов и приказы,
Чтобы встать на пути коммунячьего сброда,
Чтоб сорвать этот шабаш червоной заразы!
И несладко досталось москальским агентам -
Отстоять свои фетиши коротки лапки!
И валялись в грязи их фальшивые ленты,
И пылали по городу красные тряпки!
Пусть теперь пропаганды казенные жерла
Изрыгнут "хулиганы!", кремлевским в угоду -
Слава хлопцам, что впрямь доказали: не вмерла!
Есть кому заступиться за честь и свободу!
Нет, не все еще в жизни решает парламент!
Если с ними законы, но правда - за вами,
Значит, надо идти, наплевав на регламент,
И сразиться с совками не только словами!
Затолкайте им в глотки их цацки и флаги!
Превратите их идолов в прах и руины!
Чтобы те, кто мечтает о новом ГУЛАГе,
И ступить не могли по земле Украины!
И пускай подводить еще рано итоги,
И у власти в столице - все та же орава,
Но сегодня во Львиве был день перемоги!
Коммунякам - гиляку! Героям же - слава!
9 мая 2011
Якось розумієш, що несподівані зустрічі емоційніші за «підготовлені». До звичайної ми готуємось, хай навіть морально. Або й фізично. Або й, підсвідомо, - на клітинно-молекулярному рівні.
…короткий погляд, посмішка, яка переростає в іронічну: не сама, не підійти, не привітати, не обійняти.. не-не-не.. і це лиш три «не» з безлічі.
Відійти подалі. Щоб не бентежити, щоб не бентежитись.
Повернулась. Прийшла. Знову не сама. Звісно не сама. Іронічна посмішка і заглиблення в книжку. Так легше. СМС. Від неї «Так, несподівано зустріч. … Так, не сама. … Так, прикро так. … Вибачаю:) »
Уф. Метрономить (с). Легке поколювання в руках і нервовий дриж по всьому тілу. Емоційно збентежений. Морально задумливий. Фізично стомлений.
Пішов до потягу. Верхня полиця. Влігся. Помріяв, посміхнувся. Подумки побажав доброї ночі. Холодно. Заснув.
Еть.. Саме ось так починаєш цінувати ті втрачені можливості. Починаєш згадувати. Що було, що є і буде що. Під час іронічних посмішок і коротких миттєвостей зустрічей поглядів. Легкий мандраж, важке незвідане. І все що залишається після таких зустрічей – та ж іронічна посмішка на вустах, дивні думки в голові, та пара-друга СМС в пам’яті телефону.
Щодня одне й те саме: підйом, обов'язкова рутина (дит.садок/школа/інститут/робота), дорога додому. Годинку для себе, годинку для когось. І день завершений.
Щодня і у всіх.
Буденність.
Ми боїмося змін. І їм ми радіємо.
Що робить людину найбільш задоволеною? - Простота і стабільність. Коли все за планом. Всезапланом.
Що їй приносить задоволення? - Якась несподіванка. Як приємна, так і не дуже. Коли раптово галочка напроти дії "всезапланом" не поставилась автоматично. Коли ми маємо змогу показати себе. Себе-себе, а не себе-так-як-я-змушений-робити-зазвичай-і-до-якого-мене-ви-всі-бляха-звикли. Коли з'являється простір (більше того! обов'язкова вимушеність!) для якогось вчинку. Хай незначного, хай примітивного, хай мінімально значущого. Але- ВЧИНКУ! Вчинку який не відповідає поняттю всезапланом.
І тоді приходить воно. Задоволення. Ментальне. Моральне. Власне. М'яке та приємне поколювання в голові. Абсолютний спокій в тілі. Відчуття потрібності. Хоча б собі. Відчуття контролю над собою і власним життям.
..і ввечері, коли ми попиваючи вино/каву/чай/сік/молоко сидимо в зручному кріслі сидимо й обдумуємо свій вчинок ми усвідомлюємо, що завтра буде всезапланом. І підсвідомо з сумом радіємо.
А ми тут, до речі, успішно річницю ХБ провтикали :)
Якщо брати до уваги цей пост, та цю гілку розмови, то можна сказати, що 29.01.2011 була офіційна четверта річниця.
Так що, можемо пост-фактумом покричати "Урррряй!" та посумувати за тим old-good-hb :) А заразом постаратися запам'ятати дану дату, для кращої урочистості, о!
А вообще, завтра, пока некоторые больные на голову голодоморцы будут свичкы у викнах палыты та голодуваты на знак пошаны до померлых, мы собираемся нашей старой, дружной компанией и устраиваем пиршество – шашлык из свинины замочен мальчиковой половиной, они же занимаются напитками, девчоночья половина кудесничает на счет всяких оливье и пироженок с мороженками; будем вкусно есть, шутить и даже танцевать.
ЗЫ. Я сначала не хотела – мне ж пить нельзя ; думала: не хочу смотреть на пьяные мордашки друзей, чувствовать себя белой вороной в хмельной компании. Но друзья, во-первых, пообещали мне соки-воды-чаи в неограниченном количестве, а во-вторых, сказали: Ната, трудно первые две-три рюмки, а потом ты будешь веселиться, наблюдая за нашими чудачествами. В общем, убедили :)
И как в третьем кабаке незнакомый мужчина меня узнал, сказал ”да я ж вас по телевизору видел, вы ж максимец” и…. (Вот эта бутылочка шампанского была лишней.)
Еще мы спиздили елку. Это было уже у бордюра или парапета, или как эти высокие благоустройские заборы называются, на которых даже сидеть можно. У четвертого кабака. Не то, чтобы спиздили, мы там сидели на высоком бюрдюре в ожидании такси, а она нам в спины кололась. И главное – маленькая такая, а колется как большая. Ксюшка ее, как морковку из грядки, тынць. Ну, и она с нами в такси ехала, таксист даже не заметил. Но когда мы подружку домой завезли, друг Василий спросил ””куда елку ставить?, Ксюшка сказала ”на подоконник”. И поместилась таки, вопреки варняканью кота Фили, который принципиально терпеть не может елки и интернет. (Мы его к рассвету уговорили.)
Померла Параска Королюк, яку називали символом Помаранчевої революції.
Про це повідомляє прес-служба Європейської партії України з посиланням на рідних баби Параски.
"Ця тендітна бабуся стала справжнім символом Помаранчевої революції. З тих пір всі стали її звати просто - баба Параска. Саме вона, колишня доярка з Тернопільської області, 1939 року народження, стала найяскравішим представником українського народу, який прийшов на Майдан", - зазначив лідер Європейської партії Микола Катеринчук.
У 2004 році напередодні президентських виборів баба Параска їздила по селах Центральної і Західної України, агітуючи за кандидата в президенти Віктора Ющенка.
За активну участь у Помаранчевій революції Королюк була нагороджена почесним знаком Гвардія революції і орденом Княгині Ольги III ступеня.
З 1 по 30 листопада 2010 року кав’ярня-галерея «ШТУКА» запрошує переглянути виставку світлин на тему «Коти-волоцюги та їх походеньки Львовом» та вибрати найкращу роботу.
У нашому місті котів багато: граційних акробатів, які тиняються вузькими виступами старих кам’яниць, втікачів, чиї постаті можна побачити на парапетах і піддашшях, товстих сонних лінюхів, які сплять догори лапами під нагрітими сонцем будинками, смугасті хвости можуть стирчати з-за коминів, на яких часто засідають їх пернаті жертви… Зваживши на це, кав’ярня-галерея «Штука» оголосила сезон фотополювання на найгарнішого кота – мешканця старого міста.
З 1 серпня, часу початку конкурсу, по 30 вересня, кав’ярнею було зібрано більш, ніж 150 світлин авторів з усієї України. 28 найкращих було відібрано журі, до якого увійшли: Євген Булавін – арт-директор кав’ярні «Штука», Андрій Гелей – художник-дизайнер, Юлія Корицька – копірайтер кав’ярні «Штука», Тарас Стефанишин – мистецтвознавець, Юрій Тітовець – фотохудожник.
Учасниками фотоконкурсу є автори не лише зі Львова, а й Збаража, Золочева, Києва, Луцька і Теребовлі.
Впродовж листопада кав’ярня-галерея «Штука» запрошує відвідувачів приєднуватись до вибору переможця, а також – долучатись до голосування на Інтернет–ресурсі «Lviv Online». Автори трьох світлин, які наберуть найбільше голосів, отримають у подарунок вечір на двох у кав’ярні, а також – грошовий сертифікат на виготовлення власної фотокниги від партнера заходу – компанії «Цифролаб». Читать дальше...
Набагато легше бути дурним і простим. Нічого глибоко не розуміти і нічого сильно не усвідомлювати. Ні в що не вірити і ні на що марно не сподіватись.
Важко бути розумним і розсудливим. Зникає якесь відчуття ризику та з’являються постійні сумніви. І, навіть, коли все добре, то підсвідомо чекаєш чогось поганого.
І усвідомлення майбутнього зовсім різне, розглядаючи ці два випадки.
..а ще було б прекрасно мати склероз. або – амнезію, як мінімум.
Ще 17 вересня Танки випустили бета-версію нового альбому "С.П.А.М.". Унікальністю було те, що єдиний доступний спосіб придбання його - це купівля мобільного телефону Нокіа 5250.Читать дальше...
- то, певно, треба розділяти "геніальність" і "унікальність" :)
- та всі ми.. геніальні і унікальні.
- не всі. Повірте, не всі.
- ну. значить гарно шифруються.
- Навіть я не геніальна.
- і ви гарно шифруєтесь :)
згадалося: "..і тебе вилікують, і мене вилікують.."
- точно. Під гопоту і бомжів шифруються:)
Я не шифруюсь. Я навіть не уявляю в чому я б могла загеніальнитись..
Вилікують, ага.. такі самі:) Знаєте, чим відрізняються психи в лікарні від тих, хто їх лікує?
- думаю, лиш наявністю халатів у лікарів.
- саме так, відрізняються тільки тим, що вони у халатах і ночують вдома.
Коли настрій хороший - тре' знайти когось і поділитися надлишком цієї "хорошості".
Коли настрій поганий - тре' знайти когось і віддати йому усі рештки свого настрою; І спокійно спустошеним лягати спати.
А коли настрій такий, що хочеться бігати-повзати-стрибати кричати-пищати-співати, то треба просто тихенько сісти на ліжку в куточку, надягнути навушники, та з улюбленою музикою в вухах та якоюсь книгою в руках дивно загадково-таємниче посміхатись.
І нехай весь світ зачекає.
Виглядає як вступ до чогось, ні? - А це все.
p.s. ет. дивно робити те, що тебе просили не робити. після значного періоду часу, коли сам себе переконував, що тобі це непотрібне і все влаштовує й так. ги. і коли намагаєшся виконати обіцянку розумієш, що грузнеш все далі. ги.
І нехай весь світ зачекає.
Пфф.. Ну, зис із іт. Фініш. Завершення літа для мене, в принципі, відбудеться через кілька годин – після прибуття до Львову. Два дні на пригадування цього літа, розповіді друзям про нього, п’янки-гулянки.
А літо ж було фантастичним.”Ревнощі, мрії, плани, розмови, …, сни, спогади, розлука, сумніви, сум.. Додай ненаписане” (с). Напевно, найкраще літо. Фантастично проведений час на сесії (так-так-так, я чудово провів той час і одночасно успішно здавав екзамени), гарний початок липня, супер-цікава подорож до Болгарії. Лишень кінець трошки зіпсований: все ж, майже весь серпень працювати по домашніх справах – діло не найприємніше. Проте, було зроблено багато ж хорошого: побудована альтанка, перероблена літня кухня, добудовано декілька сарайчиків для численних свійських.
Попереду – другий курс навчання. Хех.. Не віриться навіть. А здається, щойно ж в перший клас пішов, ось, пригадується, ніби вчора, як йду я по головній вулиці міста, як знайомлюсь з першою вчителькою.. Життя швидке.
..нові знайомства, старі друзі, продовження різного типу стосунків. Попереду. Пфф.. Планів – купа, проте, озвучувати більшість з них не варто. Щоб потім не розчаровуватись дарма. Песимістичний оптимізм, так? Коли”..себе вже настроюєш, щоб потім не сумувати через це... і щоб якщо це станеться, це не було несподіванкою... вже будеш готовий.. але надієшся на краще. це... песимістичний оптимізм..” (с).
Всіх люблю, всіх цілую. Декого – по-особливому.
Мене чекає потяг «Київ-Івано-Франківськ», восьмий вагон, 52 місце, навушники в вухах, і 4,5 години дороги до Львову. Хех.. Я вже навіть сумніваюсь, яке місто мені ближче – Рідна Славута, чи ”навчальний” Львів. Де за все своє життя пробув в сумі приблизно рік. Хех.
Хочеться ще щось написати.. Багато що. Не можна. А дещо – неможливо. Решту ж – треба буде намагатись. То важливо.
Не хотілося писати якийсь смазливо-сопливий пост. Майже вийшло.
-
Депутат Луганского горсовета от КПУ Наталия Максимец ![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif?v=1){kind=small}
Померла Параска Королюк, яку називали символом Помаранчевої революції.
Ще 17 вересня Танки випустили бета-версію нового альбому "С.П.А.М.". Унікальністю було те, що єдиний доступний спосіб придбання його - це купівля мобільного телефону Нокіа 5250.
qwqwqwqw в друзья
